02 вересня 2009
Сьогодні, 2-го вересня, 17-ти річчя страйку.
Шановні колеги!
Сьогодні, 2-го вересня, хочу привітати Вас з Днем профспілкової солідарності, яку яскраво продемонстрували 17 років тому назад п‘ять незалежних профспілок, а саме: Вільна профспілка машиністів України (ВПМУ), профспілка інженерно-технічних працівників цивільної авіації (ПІТР), незалежна профспілка гірників України (НПГУ), профспілка – асоціація льотного складу (ПАЛС) та Федерація профспілок авіадиспетчерів України (ФПАД), які провели спільний страйк (36 годин 10 хвилин) за право вільно створених демократичних профспілок здійснювати реальний соціальний захист працівників та укладати колективні договори та угоди.
Деякі здобуті тоді умови у соціальному захисті залізничників в подальшому увійшли до законодавства України. Це була перша та найяскравіша як по організації так і по результатам солідарна акція протесту.
Минули року, вільні профспілки довели своє право на існування та примусили владу рахуватися з ними. Але сьогодні залізничники, як і весь залізничний транспорт, забуті владою та використовуються лише як фінансовий донор для поповнення бюджету. Роками не виконується Закон України « Про залізничний транспорт» у частині фінансування нашої галузі. Залізничний транспорт, що є державною структурою, на жаль не має своє «лоббі» а ні у Верховній Раді, а ні у Кабінеті міністрів України, а ні у адміністрації Президента.
Наше «лоббі» це тільки ми самі, і як свідчить приклад з історії, конфлікт між владою, яку тобі представляли 26 бакинських комісарів та залізничниками, яких представляла профспілка машиністів Закавказзя, закінчився не на користь влади.
Я не закликаю Вас у день 17-ти річчя страйку, за результатами якої вантажний рух зупинився до Уралу, до крайніх заходів, хочу лише нагадати Вам, що влада відноситься до на так, як ми цього заслуговуємо.
Та невже залізничники, які майже рік працюють з повною віддачею за все меншу і меншу заробітну плату, заслуговують такого відношення до себе?
Стабільність в роботі залізничного транспорту, це запорука соціальної стабільності в державі.
Якщо ми цього не доведемо нашій владі, то чого ми тоді варті?
З повагою, голова ВПМУ С. Каріков.